Горобці, які цвірінчать на весь двір
Пишуть, що менше стало горобців. Аж розхвилювався. Тому, що, дійсно, не сидять зграями у густих кущах, не цвірінчать на весь двір. Сіренькі мої друзі, мої хороші пташечки... Без вас і не життя. Українське. Бо горобець, то теж символ. Чи під стріхою він, чи на соняху, чи просто у дворі. Чи в теплій калюжі після дощу. Бувало просиплю курям пшениці, а вони- тут як тут. От шибеники! Вкрасти щось у когось- для горобця кайф. Цікаво, що вони дуже бояться котів, яструбків і тому вони сидять в кущах. А у кущі хижак не дістане. Ще бояться котів. А людей- ні, не бояться. Ще цікаво, що горобець- однолюб. Має одну дружину- і за нею піклується. Хоч і живе не більше чотирьох років. Але за сезон сім' я виводить два, три потомства. У гніздечках, де і солома, і пір' я.
І ось якийсь, може, збій у природі- менше стало наших рідних горобчиків. Немає стріх солом'яних, немає скирд. Немає по селах ферм тваринницьких- там горобці зимою і виживали. Було що їм їсти.
Бачите, зими не холодні, аби там замерзнути чи що. А от - мало сіреньких. Придивіться, може і у вас така ситуація? Чи мені здалося?
Ще згадав, як ми на городі кожного сезону сіяли соняхи. І лиш зерно поспіє- горобці. Спасались тим, що обв'язували головки ганчір'ям.
Але прощаю це вам, пернаті. Живіть, радуйте світ! Олексій Дмитренко. Відео, фото Сергій Томко.
