ПРО ДОСВІД У ТВОРЧОМУ ПРОЦЕСІ
Будь-яку справу, якщо ставитися до неї відповідально, важко робити. Одначе без перших кроків не буде і пройденого шляху.
Так і я, у своїх постійних намаганнях відкрити для себе чергову Terra incognita, взявся за справу візуального та аудіо відтворення скромних віршованих потуг.
Перший досвід відеозапису видався дуже прикметним. «Нарешті, — подумав, — удалося збагнути всі премудрості цього ремесла. Всього-то!» І так міркував, певно, протягом дня.
Та вже наступного дня збагнув, що не врахував певні моменти. Спробував ще раз. А потім знову і знову…
Нарешті… Нарешті, виявилося, що геть нічого не тямлю у цих речах!
Але було цікаво, тим не менше, дізнатися щось нове про роботу із усілякими технічними редакторами-пристроями... Для мене такий досвід був дуже корисний, щоби мати хоч якісь уявлення про царину створення та монтажу того чи іншого контенту.
І так, певно, у всьому… Нам думається, що це — так елементарно… Але ні. Потрібно багато знати, розуміти, мати талант і досвід колосальний для того, аби створювати у своїй ніші той чи інший продукт. І в цілому це стосується справжньої, претензійно-доречно-значимої творчості.
Додам, що критика у процесі створення того чи іншого продукту є надзвичайно корисною. Бо якщо її немає, дуже важко іноді збагнути власні якісь огріхи, проблемні зони. І не тільки тому, що «своя сорочка ближче до тіла», у сенсі «розуміння-прийняття себе-хорошого», але і тому, що іноді є бажання «махнути рукою» на самого себе і сказати, «тож є, як є». Існує також і якась хронічна підсліпуватість щодо себе-самого. Глибинно-сутнісно…
Певно, саме тому людям потрібні оцінки. Особливо — школярам. А ми всі — у життєвій школі знаходимося.
Між іншим, у процесі своїх експериментів і відкриттів незвіданого зрозумів, що маю проблеми із дикцією. Мені завжди здавалося, що думки неначе «транслюються» самі по собі до іншої людини. Досить лишень промовити якісь дотичні фрази, які окреслюють «загальний стан речей чи поглядів».
Але ж ні. Виявляється, мистецтво ефективно презентувати у форматі відтворення власним тілом чи то ідею чи стан — це дуже складно. Потрібно мати навички, напрацьовану техніку-досвід і талант, і певна річ — відповідні технічні потужності…
Розмірковуючи над цим питанням, також подумалося, що іноді люди вкладають неймовірні ресурси в ефектну презентацію деструктивного та недоречного. Натомість, концепти правдивої світоглядної конструктивності ігноруються, оскільки визнаються «комерційно недоцільними».
Зрештою, процес продукування та подальше паразитування на людських вадах — це, як відомо, неймовірно прибутково. Натомість, аби створити якісний світоглядно-конструктивний продукт, який спричиняє свідомість людини до генези, розвитку — це вкрай недоцільно є нині, адже потім з’являються у споживача відповідні претензійні запити, високий критичний рівень, мотиваційні орієнтири. А задовольнити їх — дуже бракує відповідного креативного та і буттєвого потенціалу.
Також зауважу, що іноді буває — людина не має відповідної спроможності зовнішнього «маніфестування» себе. Але це не означає, що вона чогось не розуміє, не сприймає, чи обмежена у чомусь.
Тому часто промовисте мовчання всебічне, глибинне зовсім нічим не відрізняється від голосного «правильного» стрясання повітря. Адже «правильність» не в многослів’ї чи ефектному поданні якихось зовнішньо «вірних» рішень, а в доброму, сутнісному житті во Христі. Якщо воно є — то в ньому і полягають всі основоположні рішення. А це не просто… хоч наче і просто…
Тож є, як є…
Досвід-відкриття Terra incognita відео- та аудіо-візуалізації власних текстових матеріалів був для мене дуже корисний. Висновки зроблено.
https://sites.google.com/view/presvit...
